Герб – це знак, своєрідний ключ до історії сім’ї міста, національного утворення держави. Це пам’ятка духовної культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання.

Ранньофеодальна держава Київська Русь користувалась особистою символікою князів – знакам Рюриковичів, якому російський історик М.М.Карамзін дав назву „тризуб”. Багато фахівців – істориків, археологів, нумізматів висловлювали свій погляд на тризуб. Одні вважали його зображенням церковного світильника, корогви, церковного порлату, якоря; інші – голуба чи особливого символу влади – держави; тасама, дволезої сокири; ще інші дотримувалися думки, що це – зображення верхівки скіпетра. Безперечним залишається одне: тризуб – родовий знак князів з династії Рюриковичів. Він був державним знаком Київської Русі за часів Володимира Святого. Є й інші пояснення символічного зображення тризуба.

Серед київських богів Перуна, Хорса та інших знаходимо і Трояна, або Триглава. Український письменник, лауреат Шевченківської премії Валерій Шевчук висловлював припущення, що князівський знак-тризуб є символом міста Києва, яке виникло на трьох пагорбах – Старокиївському, Щекавиці, Хоревиці.

Серед усіх гербів найуживанішим в історії України був тризуб. Відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії – Українські січові стрільці – під час першої світової війни, як державний герб Української Народної Республіки золотий тризуб на синьому тлі був схвалений 12 лютого 1918 року малою радою у Коростені; зображення Центральною Радою 22 березня 1918 року у форму великого і малого герба з відповідним орнаментальним облямуванням. Автором проектів був художник В.Кричевський. обидва герби являли собою тризуб, оточений вінком з листя, який мав символізувати багатство краю.

Символіку із зображенням тризуба у 20-40 рр. ХХ ст використовували різні політичні угруповання Західної України; тризуб із середнім зубом у формі хреста – релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України, що проголосив самостійність цього регіону.

Золотий тризуб на блакитному тлі затверджений Верховною Радою України у 1991 році як державний знак – герб самостійної незалежної держави України.

Число „три” завжди вважалося казковим, чарівним. У народних казках йдеться про трьох богатирів, три бажання, які виконують чарівники, три дороги, що лягають перед казковими героями. Отже, у тризубі відображено триєдність життя. Це Батько-Мати-Дитя. Вони символізують собою Силу-Мудрість-Любов. 

Державний Прапор України - стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення - від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.
Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.
Прапор держави - полотнище одного чи  декількох кольорів, офіційна емблема  держави, символ  її суверенітету.     
Прапори держав й народів відомі нам з античних часів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою.  
Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення.
За правилами вексиології (прапорознавства), порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз - першим називають той колір, котрий є верхнім і т. д. 
Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом - двозубом, а хорогва Галицько-Волинського князівства - відповідно до кольорів свого герба - блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.
Поєднання кольорів жовтого і синього може трактуватися багатозначно: це і поєднання  символів життя - золотого сонця у синьому космосі, це  і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над  жовтим кольором  хлібного лану - символом мирної праці і достатку.
Ще є така думка: синій і жовтий - це вогонь і вода, чоловіча і жіноча стать.  Однак головна ідея синьо-жовтого  - це велика гармонія космосу, сонця, землі та всього на землі сущого.
Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо  називає українців - монгольського походження - «хох» - синій, голубий, «улу» (олу) - жовтий. Остання літера   редукувалась і  маємо «хохол».  
Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих. 
Синя й жовта барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів Визвольної війни (1648-1654 рр.), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини. У XVIII ст. жовта та блакитна барви домінували у побуті, в церковних речах ...  

Гімн - величава пісня, виконання якої пов´язане із святкувими урочистостями, офіційними державними заходами, військовими парадами,  політичними подіями, релігійними ритуалами тощо. Державні і національні гімни  утверджують усталене традицією почуття єдності і самобутності народу. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати мелодію, яка кличе до високого і світлого.
Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони використовувалися для прославлення богів і героїв.
Більшість сучасних державних гімнів європейських країн зародилися у 18-19 ст. У піснях-гімнах сконцентрована жива історія  народів, їх прагнення до волі, відображені шляхи визвольних прагнень, національно-політичні ідеали.

Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, відомий поет, член Російського географічного товариства (1873 р.), лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.) та Уваровської премії петербурської Академії наук (1879 р.) Павло Платонович Чубинський (1839-1884 рр.) пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського була у львівському журналі "Мета", 1863, № 4
Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло(Вербицький) (1815-1870 рр.)., ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами - 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни. 
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон „Про Державний гімн України", запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.